Константин (k0t1) wrote,
Константин
k0t1

Турок - не козак. Рафаела Льюїс: Османська Туреччина: побут, релігія, культура

Оригинал взят у archervarius в Турок - не козак. Рафаела Льюїс: Османська Туреччина: побут, релігія, культура
Що ми знаємо про Туреччину?
Про Туреччину ми знаємо мало!
Знаємо от пахлаву, знаємо Роксолану

(майже за Маяковським)


Незважаючи на географічну близькість та шалену популярність як місця відпочинку, про історію Туреччини ми знаємо мінімум. Точніше, знаємо зі школи, що козаки писали листа і навіть плавали до проклятих басурман і визволяли бранців, а ті крали у нас хлопчиків і робили з них яничар. Найкмітливіші згадають, що саме турки за посередництва Кульчицького військово-обложним шляхом відкрили нам каву.

Історія Османської імперії буде для українського читача відкриттям. На момент правління Сулеймана Пишного (правив 1520-1566 рр.) це була найбільша у світі мусульманська імперія, яка володіла усім Близьким Сходом і контролювала місто трьох релігій - Єрусалим. Про її внутрішню будову, звичаї, будні та свята османів - від султана до бідняка-водоноса розповідає Рафаела Льюїс у своїй книзі "Османська Туреччина: побут, релігія, культура".

Suleiman
Іван Гонта в тюрбані. Жартую, Сулейман І Пишний



Османська імперія була абсолютною монархією з дуже неочевидною системою престолонаслідування та механізмами рівноваги. Султан, отримавши трон, мав абсолютну владу, але потрапляв у зміїне кубло інтриг з боку своїх братів, дітей, військових, візиря та імамів (вчителів релігійного закону та права). Він безжально карав кого вважав за потрібне (лише аристократії за місяць страчувалося біля двох сотень), з іншого - якщо його влада була неміцною, то способи змістити володаря і посадити нового були відладжені. Так з часом і сталося - султан став номінальним володарем, віддавши всю владу великому візирю.

Османська імперія складалася із "ядра" - двох головних провінцій, азійської Анатолії та європейської Румелії, а також численних територій з різним статусом. Одні з них управлялися генерал-губернаторами (як Єгипет), інші мали власних володарів і лише платили данину (як Крим). Система трималася на абсолютній покорі султану та ісламській толерантності. Цікава деталь: якщо на війні турки були безжальними головорізами, то в мирний час вони поводилися спокійно та доброзичливо, інаковірці особливо не притіснялися (як на XVI століття - круто!) Християни та іудеї платили більший податок, постачали молодь в корпус яничар, підкорювалися голові своїх общин і спокійно жили.

Державна влада втілювала справедливість за типом класичної імперії: перед султаном всі рівні та всі підзвітні, а султан звітує тільки богові. Через це ніякі Іскри й Кочубеї не почувалися спокійно, особливо ввечері, коли кат Стамбула виходив на вулиці.

Накази та контроль пронизували все життя Османської імперії, і особливо яскраво проявлялися в Стамбулі, де до султана і головного візира було недалеко. Чесність торгівлі, ціни за будь-які товари та послуги, забудова, освіта та медицина, турбота про вдів та сиріт - все це контролювалося, а порушення каралися, переважно фізично. Наприклад, за пиляні гирі лупили по п'ятках прямо на базарі.

Як і в інших імперіях, державність була вищою за національність (зараз це трохи важко збагнути). Слово "турок" означало селюка, імперія була не турецькою, а османською, тобто усіх тюрків-мусульман. Тут характерна деталь - як тільки імперія втратила останні сили, відразу почав рости безконтрольний націоналізм турків і почалися геноциди - зокрема, вірмен та болгар.

На високому рівні була освіта (щоправда, тільки для хлопчиків) та медицина. Початкова освіта була майже загальною, а в лікуванні османи дійшли навіть до обладнаних психлікарень.



Проте головне у тексті - це цікаві деталі!

yanichari
Яничари. Ті самі тричі прокляті запроданці. Корпус яничар було створено, щоб військова еліта імперії була незалежною від турецьких родів та кланів. В яничари взагалі не брали турків, єдині мусульмани, що могли потрапити в корпус - бошняки. І то, під час набору (а на Балканах він був як призов) особливо слідкували, щоб жоден турецький юнак не потрапив до лав майбутніх яничар. З кінця 17 століття почався розклад системи, як і всієї імперії.

В Стамбулі юнаки потрапляли до багатих сімейств на роботу і навчання, потім ішли на воєнну службу, а пізніше могли пробитися до найвищих щаблів влади, аж до поста великого візиря (відсутність родичів була плюсом у резюме).

Яничари мали статус особистих рабів султана, тобто були безкарними і не відповідали за свої вчинки. За забране на базарі яблуко крамар мав подати позов до султана.

Яничари були найстрашнішою військовою силою імперії, їх дуже боялися у Стамбулі. Вони затверджували нового султана (зазвичай той відкупався подарунками), спокійно пиячили, бузили на вулицях, всіляко баригували і взагалі поводили себе безнаказано. Єдина спільнота що не боялася їх - дубильники шкір, суворі холостяки з передмістя Стамбула, що не допускали представників влади у свій квартал, своєю владою карали злочинців, а на війну виставляли 5-тисячний загін.

У яничар (як і при дворі султана) збереглася старовинна система звань - пов'язана з кухнею. Старші офіцери звалися стольниками, нижче були кухарі й аж до водоносів. А головний об'єкт честі - казани, з яких їли яничари. Якщо в бою казан ставав трофеєм ворога, всю військову частину розформовували, офіцерів з ганьбою переводили, а іноді й виганяли з армії.

Гарем. Султани дуже рідко мали офіційних дружин, тільки наложниць, діти яких ставали спадкоємцями, а самі жінки займалися інтригами. Наложниці з часом отримували свободу і виходили заміж, причому вважалися бажаними нареченими - за вроду (інакше б не потрапили в гарем султана), манери (цьому в гаремі вчили) та знайомствам при дворі. Особливо з головним садівником, який був найвпливовішою особою двору падишаха, зосереджуючи посади постачальника, поліцейського, керівника спецслужби та інших.

Євнухи. Коштували дуже дорого, і були по кишені лише дуже багатим людям. А оскопляли їх єгипетські християни, мусульманам це заборонялося.

Суспільство. В Туреччині не було потужного шару спадкового дворянства, як у Росії. Були залишки феодальної аристократії, але зазвичай все вирішувала дуже динамічна суспільна драбина. Статус раба теж був незвичний - після звільнення він отримував усі громадянські права, а не залишався у статусі вільновідпущеника. Хлопчик з балканського села міг стати яничаром (теж рабом) - керівником провінції - чиновником - великим візиром.

Релігія. Іслам з часом переплівся з величезною кількістю відгалужень і забобонів. Наприклад, була сильна віра в уроки. Особливо поганими вважалися незвичні сині очі європейців, з ними боролися "клин клином", вішаючи блакитні очі-обереги (всі, думаю, бачили такі). Очі на зображеннях (нагадаю, іслам забороняє зображувати людей) вважалися диявольськими, тому в церквах турки часто вишкрябували очі святим (сам таке бачив у Грузії в Давид-Гареджо). До речі, віра обіцяла рай не лише шахідам, що загинули за віру, а й усім, хто помер від руки вбивці, утопленикам, загиблим у завалам і - увага - померлим від дизентерії, якщо ті не намагалися вилікуватися. Обісраним до гурій, да. До християн зазвичай ставилися толерантно, деякі мусульмани навіть потай хрестилися в церквах для додаткового захисту.

Іноземці. В імперії діяв режим капітуляцій, за яким іноземці не підлягали турецькому праву та суду, їх судили посли країн. На початку це була величезна торгова привілегія, а з середини 18 століття сприймалося як слабкість держави. З 1833 року права всіх християн в імперії відстоювала Росія (це до питання про Рим №3).

___________

Трохи дьогтю: занадто радісно все описано. Прочитавши книгу про землю, що сочиться рахат-лукумом, залишається пожаліти бідних козаків, які заміть покоритися султану та мирно вівчарювати по Дніпру, хотіли збройної свободи. Втім, приклад Дорошенка показує, що не всі.

Також знайшов у книзі кілька суперечностей. В одному розділі говориться, що цигани-торговці кіньми були багатими, в іншому - що це була зневажана біднота. В одному стверджується, що в імперії не було спадкової аристократії, в іншому розповідається про корпуси кінноти з числа феодальної аристократії. В одному говориться, що в психлікарнях хворих опікали і навіть лікували музикою, в іншому - що на святковій ході гнали натовп божевільних, а лікарі їх били на потіху публіці.

Висновок: дуже цікава книга про історію, культуру та побут близької до нас Туреччини. Великий "Вокруг света". Дуже рекомендується!

Tags: интересное
Subscribe

promo k0t1 april 2, 2020 17:15 6
Buy for 40 tokens
Где мы гуляем? Любят ли алабаи купаться? Что насчет физической активности? Это короткое видео расскажет об этом. Подписывайтесь на наш канал на ютубе и приглашайте друзей. Комментируйте и задавайте вопросы. спасибо.
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments